Соціальна сутність бібліотеки

Збір документів нерозривно пов'язаний з критеріями і механізмом їх відбору з загального потоку. У ноосферу відбувається постійна об'єктивна та суб'єктивна селекція інформації на всіх етапах її створення, зберігання і сприйняття, а селективність є основною властивістю природних і штучних інформаційних систем, у тому числі бібліотек. Алгоритм селекції інформації можна представити таким чином: об'єктивна генетично задана селекція інформації органами почуттів - суб'єктивна селекція інформації залежно від індивідуальної ціннісної системи особистості - об'єктивна селекція інформації в мозку в процесі сприйняття і запам'ятовування - суб'єктивна селекція інформації для фіксації в документах - об'єктивна та суб'єктивна селекція документів при створенні документних масивів, у тому числі бібліотечних фондів і БД про документи - об'єктивна та суб'єктивна селекція документів при відборі з фонду для задоволення інформаційної потреби.

'Основним критерієм відбору документів до бібліотечного фонду виступає їх соціальна значимість, яка визначається як змістом, так і формою. Значимість однієї і тієї ж інформації може порізному оцінюватися автором і користувачем, сукупністю користувачів, тому що інформація, зафіксована в документі, відображає точку зору автора як індивіда з певними ідеологічними, моральними, естетичними та іншими поглядами на життя. Навіть під час створення документа зафіксовані в ньому дані можуть вже не представляти інтересу для більшості передбачуваних автором користувачів, але можуть, навпаки, відповідати потребам значної частини суспільства. З часом її значимість для соціуму буде зростати чи зменшуватися. Так як людина в стані оцінити цінність інформації тільки суб'єктивно, то даремна або шкідлива інформація, з точки зору одного індивіда, групи або суспільства в цілому, може бути необхідною для користувачів, що знаходяться в інших умовах, іншому суспільстві або іншому часовому вимірі.

До форми документів бібліотека в більшості випадків відноситься прагматично. Однак в окремих документах, особливо у виданнях по мистецтву, рідкісних і стародрукованих книгах і рукописах, форма може бути самоцінною і містити в собі більш важливу інформацію, ніж зміст. В якості критерію значущості в даному випадку виступає матеріальний носій, з якого виготовлений документ, тираж, формат, поліграфічне оформлення, наприклад шрифт, хімічний склад фарб і пр.

Таким чином, бібліотека дозволяє сконцентрувати в одній точці простору дискретну інформацію, зафіксовану на різних видах діахронні документів, створених в різних місцях, в різний час і різними авторами, що набагато збільшує потенційні можливості людства по передачі інформації не тільки сучасникам, а й нащадкам. Так як основною причиною виникнення бібліотеки та її існування протягом тисячоріч є потреби людства в інформації, то задоволення цих потреб виступає як сенсу і мети діяльності бібліотеки як соціального інституту. Обов'язковою умовою існування будь-якого такого інституту є формування потреб більш високого рівня на базі задоволених. Формування бібліотекою у своїх відвідувачів нових інформаційних потреб веде до постійного духовного розвитку користувачів і служить передумовою для систематичного збільшення попиту на послуги бібліотек, а значить, зміцнення її позицій на ринку інформації і дозвілля.

Виходячи з вищевикладеного, ми пропонуємо розглядати бібліотеку як інтегративний соціальний інститут, який здійснює збір, зберігання і розповсюдження в просторово-часовому континуумі соціально значущих документів з метою задоволення та формування інформаційних потреб користувачів. Суть же бібліотечної професії полягає у відборі соціально значущих документів із загального потоку, створенні їх пошукових образів, забезпеченні довгострокового зберігання та ефективного використання.

У XX в. з'явилися пропозиції: ввести в професійний обіг замість терміна "бібліотека" або паралельно з ним такі терміни, як "документотека", "медіатека", "інформотека", "віртуальна бібліотека" та ін Отримали також поширення поняття "фонотека", "відеотека" , "артотека", "графотека". Їх поява була, як правило, хронологічно пов'язане з активізацією використання певних видів документів, технічних засобів або уточненням завдань бібліотек, для вирішення яких, на думку авторів пропозицій, повинен був з'явитися новий інститут.

В кінці 1980-х років В. І. Грачов і Л. І. Рудич запропонували дати бібліотеці нову назву - "інформотека". Дана пропозиція викликала дискусію на сторінках професійного друку, але не знайшло підтримки серед фахівців. У зарубіжній теорії і практиці останніх десятиліть набув поширення термін "медіатека". Аналіз публікацій творців медіатек, фахівців, які вивчали їхню діяльність, а також безпосереднє дослідження особливостей їх функціонування дозволяють зробити висновок, що вони не здійснюють жодного виду діяльності, нехарактерного для бібліотек, і не мають принципових від них відмінностей. Склад їх фондів та напрямки діяльності такі, що з повною впевненістю можна стверджувати: медіатекою з рекламних чи інших маркетингових міркувань називають кращі сучасні бібліотеки, які збирають різні за формою документи і надають їх користувачам на більш високому сервісному рівні.

В останні десятиліття XX ст. широкого поширення набули такі терміни, як "фонотека", "відеотека", "артотека", якими позначають установи, що спеціалізуються на зборі, зберіганні та використанні відповідно аудіо-і відеодокументів, творів образотворчого мистецтва. Як правило, вони є структурними підрозділами бібліотек або інших юридичних осіб, і їх необхідно розглядати як один з видів бібліотек.

У спеціальній літературі останніх років також активно обговорюються такі терміни, як "цифрова бібліотека", "електронна бібліотека", "комп'ютерна бібліотека", "гібридна бібліотека". Найбільшого поширення набув термін "віртуальна бібліотека". По відношенню до нього думки бібліотечної громадськості розділилися на діаметрально протилежні. М. Бодік, Є. Ю. Геніїв, Т. Ф. Каратигіна, Т. М. Кузьмишина, В. К. Степанов та інші виступають активними прихильниками включення в професійну лексику і практичну діяльність даного поняття. Разом з тим частина фахівців, у тому числі Л. І. Альошин, Ю. Н. Столяров, Е. Р. Сукіасян, вважають, що це надумана проблема, і виступають з різкою критикою віртуального підходу до бібліотеки.

Необхідність прийняття поєднання "віртуальна бібліотека" В. К. Степанов бачить в тому, що в новому інформаційному середовищі змінилися умови діяльності бібліотеки як суспільного інституту: "... бібліотеки перестають бути єдиними фондоутримувачів, втрачають монополію на володіння інформацією в систематизованому вигляді". Тому він вважає, що "головне завдання поточного моменту полягає ... в усвідомленні існуючих реалій і переорієнтації всієї науки, практики і освіти на рішення насамперед технологічних проблем і максимальне використання нових можливостей".