Загальна типологічна характеристика спеціальних бібліотек та їх видова диференціація

Термін "спеціальна бібліотека" походить від латинського слова specialis - особливий, що відноситься до якогось одного предмета або явища, до якоїсь спеціальності. Спеціальні бібліотеки остаточно оформилися в специфічну групу на початку XX ст., тобто в період завершення етапу диференціації науки та початку процесу інтеграції наук, що веде до виникнення нових наукових дисциплін. Соціальне призначення спеціальних бібліотек – організація професійного читання. Воно визначає профіль комплектування їх фондів, контингент читачів, сукупність форм та методів роботи.

Спеціальні бібліотеки - це бібліотеки, що задовольняють особливі інформаційні потреби читачів, визначені професійною сферою їхньої діяльності (виробничої, наукової, навчальної, управлінської), на основі галузевого або багатогалузевого фонду. Коло користувачів тут, як правило, обмежено фахівцями, зайнятими у певній галузі народного господарства, співробітниками установ та підприємств, у складі яких є бібліотека. Спеціальні бібліотеки створюються відповідно до прийнятої в країні організації та структури виробництва, науки, освіти та культури. Тому вони зазвичай не є самостійними організаціями, а належать державним, акціонерним, кооперативним, громадським установам, підприємствам, науково-дослідним організаціям та обслуговують фахівців, що працюють у них.

Основна перевага спеціальних бібліотек полягає в тому, що вони максимально наближені до професійної діяльності спеціалістів різного профілю, оскільки функціонально та структурно пов'язані з відповідними організаціями. Вони мають всі можливості, по-перше, максимально конкретизувати бібліотечно-бібліографічну інформацію і, по-друге, планомірно охоплювати спеціальною літературою всіх працюючих у цій організації (відомстві).

Спеціальні бібліотеки комплектують свої фонди відповідно до профілю підприємств, що обслуговуються (установ, організацій). Об'єктами комплектування є книги, періодичні та видання, що продовжуються, стандарти, описи винаходів, офіційно-відомчі видання, звіти, креслярсько-конструкторська та проектна документація. Спеціальні бібліотеки можуть мати у фондах та колекції спеціальних видів видань (наприклад, картографічних, нотномузальних, аудіовізуальних матеріалів).

Спеціальні бібліотеки — не лише сховища документальних фондів, а й центри документально-інформаційної комунікації (останнім часом електронних комунікацій). Вони задовольняють комунікаційні потреби у даних, у інформації, у спеціальних знаннях. Тому діяльність цих бібліотек не обмежується пошуком бібліографічних відомостей та видачею первинних документів, не менш важливе місце займає тут надання фактографічної інформації, наприклад, пов'язаної з потребами місцевої промисловості та комерції та вимагає від працівника бібліотеки спеціальних знань. Ця інформація може бути отримана з опублікованих та неопублікованих матеріалів. Спеціальні бібліотеки збирають, оцінюють, організують та поширюють інформацію щодо спеціальних галузей знання, щоб допомогти спеціалістам, яких вони обслуговують, швидко прийняти необхідні для їхньої роботи рішення. Вони ведуть велику довідково-інформаційну роботу, виконують поруч із традиційними видами бібліотечної роботи аналітико-синтетичну обробку інформації, розрахованої задоволення конкретних індивідуальних запитів учених і фахівців.

Відмінна особливість спеціальних бібліотек - їхній тісний зв'язок з органами науково-технічної інформації. З історичної та логічної точок зору виникнення та діяльність останніх є ні чим іншим, як подальшим розвитком інформаційної функції спеціальних бібліотек. В результаті стрибкоподібного збільшення обсягу наукових знань та інтенсивного зростання кількості наукових публікацій у спеціальних виданнях та інших джерелах інформації вченим та фахівцям ставало все складніше стежити за потоком публікацій. У той же час бібліотеки вже не могли повністю задовольнити зростаючі потреби сучасної науки та техніки в оперативній інформації та літературі. Вони мали необхідним кадровим складом висококваліфікованих фахівців, здатних забезпечити такі потреби, оскільки традиційні методи роботи бібліотекарів не були орієнтовані на глибоке професійне освоєння істоти змісту джерел інформації. Цей пропуск був заповнений службами інформації та документації, "одною з основних ознак яких є здатність швидко відображати нові відомості, об'єднувати розрізнені матеріали, узагальнювати інформацію, що міститься в опублікованих та неопублікованих документах, відповідати на вузькоспецифічні та багатоаспектні запити".

Однак у більшості підприємств, організацій та навчальних закладів органи (служби) науково-технічної інформації (НТІ) створювалися адміністративно-командними методами без урахування функціонування бібліотек. Їм ставилося в обов'язок виконання функцій, які більшою чи меншою мірою здійснювалися спеціальними бібліотеками або базувалися на їх діяльності (вивчення інформаційних потреб, створення та ведення різноманітних картотек, оформлення заявок на підписку інформаційних видань, складання бібліографічних покажчиків літератури з тематики науково-дослідної, дослідно-конструкторської та виробничої діяльності, підготовка та проведення днів інформації, виставок літератури тощо).

В основі такого явного зменшення ролі спеціальних бібліотек лежать погляди, що протиставляють довідково-інформаційний фонд бібліотеці. Досі можна зустрітися із твердженням, що фонди бібліотек орієнтовані головним чином традиційні друковані джерела, у комплектуванні ж довідково-інформаційних фондів організацій та підприємств основну роль грає не форма документа, яке інформаційна цінність. Внаслідок цього у складі довідково-інформаційних фондів переважне місце мають займати звіти з науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи, огляди, переклади, копії депонованих рукописів, матеріали на мікроносіях та ін.